ДВАДЦЯТЬ ПЕРШЕ СТОЛІТТЯ.
ДИВА СТВОРЮЮТЬ НЕ ЛЮБОВ, А ТЕХНОЛОГІЇ
Оксана Робскі

ХХІ століття… Понад 2000 років від народження Христа, 5772 роки від сотво-
рення світу, за Біблією. Міленіум. Епоха, «візитівкою» якої є технічний прогрес,
визначні відкриття в медицині, хімії, фізиці, астрономії тощо. Здається, вже
відхилено завісу над таємницями, що хвилювали людство протягом багатьох століть.
Звичайно, здобутків чимало, та, на жаль, чимало і втрат - насамперед, у сфері духо-
вності. Ми стали розкутішими й відкритішими. Для нас не існує перешкод і забо-
бонів. Цілковита свобода – і ніякої відповідальності. Ми забули про такі поняття, як моральність, честь, совість, шляхетність.
Навіть доброчинність для
більшості з нас - це інструмент для отримання величезних прибутків, а не акт безкорисливої щедрості.
Насправді, важко зустріти людей, які роблять щось на даровизну, «за просто так».
Недовіра й уникнення виявів людяності вважається мудрістю, вмінням жити. І як же доречно тут згадати слова
Ральфа Емерсона: «Скільки в людині доброти, стільки в ній і життя!». Уміння співпереживати і бути доброзичливими
робить нас людьми, відрізняє від тварин. Дві світові війни, ядерні вибухи у ХХ столітті і їх страшні наслідки мали б навчити нас людяності й милосердя. Але ж ні - ми й далі війною здобуваємо «мир»! Розробляємо щораз нові види зброї. Якщо підрахувати видатки сучасних держав на озброєння, вийде астрономічна сума – це гроші, за які можна ліквідувати і голод, і хвороби у бідних країнах Азії й Африки. Парадокс- частина людства прагне створити таку зброю, яка б знищила усіх ворогів нараз.


СКІЛЬКИ В ЛЮДИНІ ДОБРОТИ,
СТІЛЬКИ У НІЙ І ЖИТТЯ
РАЛЬФ ЕМЕРСОН

Щодня в інтернеті з’являються тисячі повідомлень про наближення комет, є відчуття того, що
гонка озброєнь і прагнення воювати приведе людство до самознищення раніше, ніж справдяться найгірші
пророцтва. На жаль, люди не хочуть цього розуміти, а створюють дедалі нових віртуальних
ворогів і намагаються довести, що зброя дієвіша за слова. Світова історія мала б навчити
нас, що війна - це лихо, якому немає і не може бути ніякого виправдання. Війна - це завжди
насильство і смерть.
Світ потроху божеволіє. Надворі XXI століття - здавалося б, людство через стільки пройшло, зазнало стількох трагедій, чому ж так нічого й не навчилося? Ми ставимо свій егоїзм понад усе, нехтуємо навіть тим, що було еталоном доброти й людяності протягом багатьох сторіч. Хіба так важко подарувати посмішку? Допомогти старій людині? Нагодувати безпритульну тварину? Такі вчинки не вимагають
багато часу чи зусиль. Саме такі звичайні речі і роблять світ добрішим. Добрим словом за-
звичай досягають більшого, аніж силою.

Відкрий своє серце,
віддаючи любов,
і все навколо зміниться

Коли Ейнштейнові продемонстрували водневу бомбу, він сказав: «Я впевнений
лише у двох речах – у нескінченності Всесвіту і людської дурості. Хоча щодо Всесвіту я,
можливо, і помиляюся». Ці слова якнайкраще характеризують сучасне людство, яке
забуло, що воно є частинкою Всесвіту. Варто лише природі «прогніватися» на нас, і ми розуміємо, що перед її карою ми цілком безпорадні. Узяти хоча б нещодавній землетрус у Японії. Якісь кілька хвилин - і одна з технічно найрозвиненіших країн світу перетворилася
на зону всенародного лиха. Усі технічні винаходи виявились безсилими перед люд-
ським горем і розрухою. Можливо, природа сама підказує нам, коли слід зупини-
тися і згадати, що ми не всемогутні. А ще вона нагадує, що, руйнуючи її,
ми руйнуємо і себе. Знищуючи ліси, забруднюючи довкілля, модифікуючи гени рослин, ми шкодимо перш за все собі.
Людство ХХІ століття хибно вважає себе всесильним завдяки технічному прогресові: машини й комп’ютери виконують за нас важку й небезпечну роботу, ми долаємо величезні відстані за кілька годин, навчили комп’ютери робити за нас розрахунки і моделювати наше життя. Медицина береться лікувати найтяжчі хвороби. Ми будуємо величезні мегаполіси, оснащені усіма дивами техніки. Нам не треба годинами сидіти в бібліотеці, щоб знайти необхідну інформацію – достатньо просто зайти в Інтернет. Не треба долати тисячі кілометрів, щоб побачити близьку людину, вистачить просто зайти на
Skype або у Facebook. Усе це зробило наше життя набагато комфортнішим, але
так і не розв’язало проблем, які переслідують нас вже багато тисячоліть, – проблем любові й ненависті, добра і зла, милосердя й насильства, прощення й злопам’ятства. Ми тікаємо від відповідальності перед самими собою, не хочемо платити за свої дії та вчинки. Беремо від життя все, що можемо, і не прагнемо віддати нічого натомість. Ми забули, що залишаємося дітьми Природи, що у Всесвіті ще існують не підвладні нам сили. Людина поки ще не всесильна, та й подітися з планети Земля ми ще нікуди не можемо.
Можливо, у XXІ столітті час про це згадати?__

P.S. (для щастя у вас Є ВСЕ, спробуйте це побачити))